Медици́на (лат. medicina)

Контакты
E-Mail

Медици́на — галузь наукової та практичної діяльності, що вивчає нормальні та патологічні процеси в організмі людини, різноманітні захворювання, патологічні стани, методи їх запобігання та зміцнення здоров'я людини.
Слово «медицина» походить від латинського словосполучення ars medicina («лікувальне мистецтво») і має той самий корінь, що й дієслово medeor («зцілюю»).


Історія медицини

Стародавній світ

Початки лікування виникли на найраніших стадіях існування людини. У стародавніх країнах Сходу набула розвитку т. з. жрецька, або храмова, медицина.
Значних успіхів досягла медицина у античних державах (давньогрецький лікар Гіппократ, римський природознавець Клавдій Гален, александрійські лікарі Герофіл і Ерасістрат). Сформувалася Кнідська, Коська, Ефеська медичні школи. В римську епоху значні досягнення також мали Соран, Руф, Орібазій.
Давньокитайська медицина використовувала понад 2000 лікарських засобів (женьшень, камфору та ін.), застосовувала метод голкотерапії. Відносно високого рівня досягли в стародавній Індії анатомія і хірургія.
Середньовіччя

Нагромадження практичних медичних спостережень продовжувалось і в середні віки. Виникли спеціальні заклади для лікування хворих і поранених, монастирські лікарні для цивільного населення (7 ст.). Хрестові походи, що супроводжувалися міграцією населення, сприяли виникненню спустошливих епідемій і зумовили в Європі створення карантинів.
Візантійська та арабська медицина збагатила світову медичну науку новими описами симптомів хвороб і лікарських засобів. Значну роль у розвитку медицини відіграв таджицький вчений Ібн-Сіна (Авіценна).
У Русі-Україні поряд з монастирською медициною продовжувала розвиватися народна медицина. В 11—12 ст. в Переяславі та Києві, в 13 ст. у Львові були створені лікарні. Лікарською справою в Україні здавна займалися лікарі-емпірики («ліковці»), аптекарі («зелійники»), костоправи, цирульники.
Відродження

Значний крок у розвитку медицини був зроблений в епоху Відродження (15—18 ст.). Швейцарський лікар Парацельс виступив з пропагандою медицини, що ґрунтувалася на досвіді та знаннях, запровадив у лікарську практику різні хімічні речовини і мінеральні води, в Україні 1617 р. був виданий трактат «Про теплики у Шклі» львівського автора Еразма Сикста. А. Везалій описав будову і функції тіла людини. Англійський лікар У. Гарвей створив учення про кровообіг.
У галузі практичної медицини найважливішими подіями 16 ст. були створення італійським лікарем Дж. Фракасторо вчення про контагіозні (заразні) хвороби і розробка перших наукових основ хірургії французьким лікарем А. Паре.
Новий час

Зростання промислового виробництва привернуло увагу до вивчення професійсних захворювань. На межі 17—18 століть італійський лікар Б. Рамацціні поклав початок вивченню промислової патології та гігієни праці.
З розвитком медицини зароджуються в різних країнах медичні навчальні заклади. У 18 ст. в Російській імперії було створено Академію наук (1724) і Медичну колегію (1763) — адміністративні центри в галузі медицини, а також відкрито кілька медичних шкіл.
У 1773 році відкрито Медичний колегіум у Львові, який у 1784 об'єднався з медичним факультетом Львівського університету, 1787 — Єлизаветградську медико-хірургічну школу.
Одним з основних джерел, що комплектували слухачів медичних шкіл, була Київська академія, де наприкінці 18 ст. почали викладати медицину (в 1802 був відкритий медичний клас — першим його викладачем став О. Ф. Масловський).
В 2-й пол. 18 ст.— 1-й пол. 19 ст. було закладено основи військової та морської гігієни. Одним з основоположників епідеміології був український лікар Д. С. Самойлович (2-а пол. 18 ст.). Німецький вчений Р. Кох став одним з основоположників мікробіології. Основи експериментальної фармакології й токсикології заклав французький фізіолог і патолог К. Бернар. Праці німецького фізіолога Г. Гельмгольца, чеського біолога Я. Пуркинє сприяли прогресу офтальмології.
У цей час збільшується кількість медичних навчальних закладів, зокрема в Україні 1805 було відкрито мединий факультет при Харківському, 1841 — при Київському університетах (склалися відомі київська, харківська, а згодом й одеська медичні школи); виникли медичні наукові товариства (зокрема Товариство київських лікарів), видавалося кілька медичних журналів.